Андріївські вечорниці — одна з найцікавіших давніх традицій. За українським звичаєм, ввечері 12 грудня молодь збиралася на вечорниці, влаштовуючи на них усілякі дійства — ворожіння, забави і співи. Традиційно всі танцювали та ліпили вареники, а ще у цей вечір незаміжні дівчата ворожили на судженого.
Сьогодні молодь на вечорниці збирається не часто. Проте є й ті, хто традиції шанує. Про сучасні особливості святкування запитала «Пряма мова Львова».
«Це давні традиції наших предків. Я вважаю, що вони важливі, але чомусь я цим не цікавився. Мабуть в школі чи в університеті нас цьому не вчили. Це забувається! Втім, я б не проти відроджувати і популяризувати такі українські свята», – каже Арсен.
«Я – християнка, а це свято має язичницький бекграунд. Для мене це неактуально, тому і не святкую. Вважаю, що можна створювати нові свята і нести любов та доброту цьому світові», – додає Еля.
«Такі свята потрібно відроджувати. Це класна подія, мені подобається. Всією родиною святкуємо. Дівчина моя ворожить, а я слідкую. Деякі хлопці знімають сусідам ворота. Я фанат таких українських дійств і невпинно продовжую відроджувати звичаї», – розповідає Артур.
«Ворожіння – це класно! Не варто забувати традиції, які передавалися від мами-батька до сина. Цього року запропоную рідним відновити це, бо, справді, то треба відроджувати. Це ж історія. Ми зазвичай всі збираємося ввечері, записуємо імена і дивимося як горить вогонь, а точніше – на тіні.
По тінях ми аналізували, що може бути у наступному році. А ще на судженого ворожили. Хто як не молодь відроджуватиме традиції?», – каже Уляна.
«Я не святкуватиму, але вважаю, що це свято важливе для нашої української культури. Це має пам’ятатися і продовжуватися століттями», – переконана Тетяна.
«Це частинка нашої культури, нашої ідентичності. Це потрібно якось популяризувати, бо це важливо для нас, як нації. Я завжди намагаюся святкувати, забавлятися», – каже Альберт.
«Це свято для мене важливе. Ще у школі ми проводили ігри, які прийшли до нас з історії. Ще ми обов’язково перевдягалися в український одяг, хустини. Грали в гру “Кусання бублика”. (Ця забава полягає в тому, що круглий калач прив’язується за стрічку до довгої палиці. Хлопці та дівчата, що підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але щоб їм це дозволили зробити, треба було виконати певне завдання. Той, хто калиту вкусить, той неодмінно впродовж року одружиться).
Багато ще було конкурсів, усіх і не згадати. Щоправда, ворожіння наші не здійснилися! Однокласниці пригадують у якій послідовності виставляли під час вечорниць взуття, то виявилося, що все ж не у такій послідовності вони заміж вийшли. Цього року також хотілося б святкувати, бо це дуже весело насправді», – розповідає Любов.
«Я не святкую і ніколи цього не робив. Нічого не знаю, чесно кажучи, про це свято. Думаю, що пам’ятати про давні свята важливо, але я цього не роблю. Гадаю, що молоде покоління у цьому менш зацікавлене», – вважає Ярослав.
Дарина Татарчук
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Говорить великий Львів"